Діти з
аутизмом сприймають світ зовсім по-іншому; важливо постаратися зрозуміти їх і
тим самим допомогти один одному
1. Я - дитина. Аутизм – частина мене,
але не вся я.
В мене є
свої думки, почуття, переваги, ідеї, таланти та мрії. В мене може бути зайва
вага, я можу носити окуляри або зазнавати труднощів з координацією. При
зустрічі вам можуть впадати в око саме ці риси, але це ще не вся я.
Дорослі знають, хто вони, ким є. Якщо вони хочуть підкреслити якусь одну
рису свого характеру, то відкрито говорять про це. Але я дитина й все ще
розвиваюся. Ні ви, ні я не знаємо, на що я здатна. Якщо ви думаєте, що я – це
якась одна моя риса характеру, ви помиляєтеся. І якщо ви вважаєте, що я не
зможу з чимось упоратися, я не буду й намагатися це зробити.
2. Мої почуття не синхронізовані.
Це означає, що звичайні погляди, звуки, запахи, смаки або дотики, на які
ви навіть не звертаєте уваги, можуть завдати мені відчутного болю. Я часто відчуваю
себе незатишно серед тих, хто мене оточує. Я можу здаватися вам замкнутою або
недружньою, але таким чином я просто намагаюся себе захистити. Тому простий
похід до магазину стає для мене мукою.
Я гостро реагую на звуки. Мені не подобається, коли люди при зустрічі
відразу ж починають базікати. Мене приголомшують люди, які говорять дуже
голосно, музика, звуки автомобілів, кавомашини, дитячий плач тощо. Мій мозок не
може фільтрувати всю інформацію, що надходить, і я просто перевантажена нею!
Я дуже чутлива до запахів. Риба в магазині не першої свіжості, хлопець,
який стояв поруч, сьогодні не приймав душ, у магазині нарізають ковбасу... Від
такої кількості запахів мене може знудити.
Мій зір дратує так багато різних речей! Флуоресцентне світло не просто
занадто яскраве – воно ще й мерехтить. Здається, що стіни рухаються. Мерехтливе
світло відбивається від стін і предметів й спотворює все, що я бачу. Навколо
надто багато предметів, і я не можу ні на чому сфокусуватися (в таких випадках
у мене буває тунельний зір). Мерехтять вентилятори на стелі, занадто багато
людей рухається навколо. Від усього цього стає нестерпно навіть перебувати тут.
Я не розумію, де в цьому просторі знаходиться моє тіло.
3. Є велика різниця між «я не буду» і
«я не можу».
Справа не в тому, що я не підкоряюся інструкціям, а в тому, що я не
розумію вас. Коли ви кличете мене з іншої кімнати, я чую тільки нерозбірливі
звуки. Замість цього підійдіть до мене, приверніть мою увагу та скажіть, що вам
потрібно, простими словами. Так я зрозумію, що ви хочете від мене та що буде
відбуватися далі. Так мені буде набагато легше виконати ваше прохання.
4. Я мислю конкретно й розумію те, що
ви говорите, дослівно.
Мене спантеличує, коли ви говорите: «Притримай коней», коли хочете, щоб я
припинив бігати по кімнаті. Не кажіть про щось «ласий шматочок», якщо це не
десерт. Коли ви говорите: «Ллє як із відра», я дійсно уявляю відро. Краще
скажіть: «Іде дощ». Я не розуміє метафор, натяків, алюзії й сарказму.
5. Сприймайте всі способи, за допомогою
яких я спілкуюся з вами.
Мені складно розповісти про свої потреби, коли я не можу висловити
почуття. Я можу бути голодним, розчарованим, переляканим або збентеженим, але
часто не знаходжу слів, щоб це висловити. Іноді я сиплю завчені слова або цілі
репліки, щоб звучати, як професор або
кіноактор. Так я компенсую те,
що іноді мені просто не вистачає слів.
Я заучую слова та фрази, тому що знаю – ви чекаєте, що я буду розмовляти.
Ці фрази я беру з книг, фільмів або розмов інших людей. Дорослі називають це
«ехолалія». Іноді я не розумію, в якому контексті слід вживати всі ці терміни.
Це просто допомагає мені виходити зі скрутного становища.
6. Я – дитина-візуал.
Покажіть мені, як зробити що-небудь, замість довгих пояснень. І будьте
готові до того, що показувати доведеться кілька разів. Якщо ви проявите
терпіння, мені буде легше вас зрозуміти. Візуальні підказки допомагають мені
протягом усього дня. За їх допомогою я легше переходжу від одного заняття до
іншого, менше відчуваю стрес. Вони допомагають мені управляти своїм часом й
виправдовувати ваші очікування.
Щоб навчитися чогось, мені потрібно це побачити. Слова для мене – як
пара: вони розчиняються в повітрі, перш ніж я вловлюю їх сенс. Я не вмію
схоплювати все на льоту. Мені легше сприймати вказівки та інформацію візуально.
Так я можу повертатися до неї знову й знову, а вона при цьому залишається в
незмінному вигляді. Крім того, я постійно засмучуюся через те, що не сприймаю
всієї інформації, не виправдовую очікування й нічого не можу з цим подіяти.
7. Робіть акцент на тому, що я можу
робити, а не на тому, чого не можу.
Як і будь-яка інша людина, я не можу вчитися в обстановці, де усвідомлюю
свою повну некомпетентність. Я не робитиму спробу навчитися чогось нового, якщо
мене стануть критикувати, якою б конструктивною ця критика не була. Пошукайте
сильні сторони, і ви їх знайдете. Завжди є альтернативний спосіб робити
більшість речей.
8. Допоможіть мені взаємодіяти з іншими людьми.
Вам може здаватися, що я не хочу
грати з іншими дітьми, але насправді я просто не знаю, як почати спілкуватися
або приєднатися до гри. Навчіть мене грати з однолітками, заохочуйте, щоб інші
діти запрошували мене грати. Мені буде приємно, якщо мене запросять.
Мені найбільше подобаються ігри зі зрозумілими початком і кінцем. Я не
вмію читати вираз обличчя, мову тіла й емоції. Навчіть мене. Якщо я
сміюся, коли інші перебувають у незручній ситуації, це не означає, що мені
смішно. Я просто не знаю, як реагувати. Поясніть мені це.
8. Зрозумійте, що викликає в мене
нервові зриви.
Пам'ятайте про те, що всі мої дії – це спосіб комунікації. Там, де я не
можу передати свої почуття словами, моя поведінка підказує, що саме я відчуваю
в даний момент. Моя поведінка може бути викликана фізичними причинами, такими
як алергія на продукти, порушення сну, проблеми з травленням тощо.
Спостерігайте за мною, тому що я не завжди можу висловити словами те, що
відчуваю.
10. Я потребую безумовної любові.
Не кажіть мені фрази на зразок: «Якби ти тільки...» або «Чому ти не...».
Ви теж не виправдали всіх очікувань, які покладали на вас батьки. І якби вони
вам про це постійно нагадували, вам би це навряд чи сподобалося. Я не вибирав
свій аутизм. Пам'ятайте, що це відбувається зі мною, а не з вами. Без вас у
мене мало шансів стати успішним і незалежним. Але з вашою допомогою можливостей
у мене значно більше, ніж ви думаєте.
І вам, і мені потрібне терпіння. Подивіться на мій аутизм як на
особливість, а не як на захворювання. Постарайтеся побачити сильні сторони там,
де ви раніше бачили обмеження. Можливо, я не надто вправна дитина у спілкуванні
й уникаю зорових контактів, але ніколи не брешу, не хитрую й не обговорюю інших
людей.
Я багато в чому покладаюся на вас. Без вас я не зможу нічого досягти.
Захищайте мене, вчіть мене, любіть мене такою людиною, яка я є, і я
постараюся стати якомога кращою.
На основі книги Еллен Нотбом «10 речей, про які хотіла
б розповісти вам дитина з аутизмом»
0 коммент.:
Дописати коментар