• Давати дітям можливість піклуватися один про
одного (не змушувати, а підтримувати ініціативу). Наприклад, якщо одна дитина
образила іншу, можна дати певний час, щоб вона спробувала її втішити, а не
поспішати самостійно заспокоювати. Кривдник при цьому зрозуміє, що в його силах
не тільки зіпсувати атмосферу, але й налагодити її теж.
• Підказувати дітям, як вони можуть один одному
допомогти, робити щось разом.
• Не говорити, що ви любите всіх однаково, а
підкреслювати індивідуальність і важливість кожної дитини окремо.
• Не давати (часу, солодощів і т.д.) однаково, а
кожному по потребі.
• Не порівнювати дітей один з одним! Навіть якщо
порівняння здається позитивним для обох, це може підштовхнути їх до подальшої
конкуренції. Краще порівнювати кожну дитину з її минулими досягненнями.
• Не можна навішувати ярлики і давати дітям
фіксовані ролі в сім’ї. Якщо одну дитину називають “наш танцюрист” або
“співак”, то це знецінює цю область розвитку для інших дітей, а сама дитина
буде змушена застрягти в цьому званні, навіть якщо захоче поміняти свої
інтереси.
• Кожній дитині потрібно намагатися приділяти час
наодинці, без інших дітей.
• Якщо обидві дитини вимагають уваги одночасно,
потрібно періодично відволікатися і на старшого, навіть якщо молодший зовсім
немовля і здається, що його потреби важливіші.
• Не придушувати конфлікти, а визнавати право дітей
на негативні почуття один до одного, вчити їх правильно висловлювати свої
емоції.
• Намагатись не втручатися і виносити свій вердикт.
Іноді достатньо просто вислухати обидві сторони і визнати їх право на злість і
образу. Коли вони висловлять свої претензії батькам, їх напруження по
відношенню один до одного спадає.
• Озвучувати невисловлені почуття при конфлікті,
коли самі діти їх не усвідомлюють.
• Не приймати нічию сторону в конфлікті, так як
навіть дитина, яка начебто ініціює агресію, спочатку сама відчуває фрустрацію
від неможливості зробити щось по-своєму.
• Нагадувати про позитивні моменти, які нещодавно
мали місце, коли одна дитина подбала про іншу, допомогла їй, розсмішила,
зробила комплімент.
• Говорити про те, що сім’я – це найголовніше, що
брат або сестра завжди будуть поруч, як би вони не сварилися.
• Не забувати, що старші діти теж завжди залишаються
дітьми, вони теж маленькі, не можна вимагати від них чогось тільки тому, що
вони “вже великі” і повинні терпіти, допомагати, почекати і т.д.
• Не змушувати старших піклуватися про молодших, не
ставити їм в обов’язок певні рутинні справи. Якщо дитина хоче допомогти, робить
це постійно – це можна приймати і заохочувати. Але вона завжди має мати право
передумати і перестати вам допомагати.
• Вибудовувати прихильність відповідно до вікових
рівнів, тобто, починати з рівня почуттів, давати дітям торкатися один до
одного, вчити їх робити це обережно, не виключати фізичний контакт з
немовлятами, навіть якщо вам страшно. При цьому завжди бути поруч. Потім
підключати прийоми, які зміцнюють прихильність на наступних рівнях.
• Заздалегідь не давати старшій дитині помилкових
надій, що малюк народиться і буде з нею грати, буде її любити. Краще описувати
майбутнє якомога реалістичніше, що гратися вони зможуть ще не скоро, а спочатку
малюк буде плакати, їсти і спати, часто лежати у мами на ручках.
• Можна влаштовувати “ляльковий спектакль” з
молодшою дитиною, навіть, поки вона ще не говорить, вимовляти фрази замість
неї, бігати з нею за старшим в наздоганялки, озвучувати, що це ніби вони разом
“грають” один з одним.
• Заохочувати інтерес і турботу старшого про
молодшого, контролювати і вчити, як це потрібно робити (водити його ручки
своїми руками, наприклад), не обмежувати їх контакти в моменти, коли старший
щиро хоче зблизитися з молодшим, навіть якщо у нього спочатку погано виходить.
Це дуже крихке бажання, яке можна легко зруйнувати заборонами або своєю
бурхливою реакцією.
• Не розділяти дітей після народження молодшого, не
віддавати старших в садок, няні, бабусям. Чим більше часу діти проводять
порізно, тим менше у них можливостей навчитися мирному співіснуванню, пізнати
один одного, співналаштуватися.
• Поставити поруч ліжка, щоб вони були фізично
ближчими один до одного.
• Давати старшому побути малюком, якщо йому хочеться
(дозволяти полежати в дитячому ліжечку, поносити його на ручках, загорнути в
пелюшку, допомагати одягатися, годувати з ложечки або з пляшечки і т.д.).
• Видати старшому персональну “ляльку” – ляльку, щоб
він міг з нею проробляти ті ж дії, що і мама зі своїм немовлям. Зшити/купити
ляльковий слінг, одяг, пожертвувати памперс, пелюшку і т.д.
• Влаштовувати спільні купання, валяння, сидіння на
колінах у батьків, носіння в слінгу/на руках двох одночасно, якщо вистачає сил.
• При перегляді фото і відео підкреслювати схожість
дітей і відзначати їх індивідуальність в одному і тому ж віці.
• Виділити кожній дитині зону тільки для її речей,
не дозволяти іншим дітям брати їх не запитавши у господаря.
• Враховувати індивідуальні інтереси кожної дитини
(не вибирати між танцями для доньки і боротьбою для сина і тим більше не
віддавати доньку на боротьбу за компанію).
• Організовувати спільні сімейні справи – особливо
гарними є походи і поїздки.
• Вибирати з однією дитиною подарунки для інших,
заодно можна обговорити, чим вони захоплюються, що люблять.
• Вчити старшого, чим він може зайняти молодшого,
щоб спільна гра була продуктивною – видати йому іграшку, навчити нескладним
діям в загальній грі, відволікти. Таким чином у молодшого буде менше спокуси
влізти на територію старшого і щось йому зіпсувати, викликавши у того
невдоволення.
Автор: Ірина Маценко
Взято
з сайту: w w w. alpha-parenting
0 коммент.:
Дописати коментар